Якщо коли-небудь вам здаватиметься, що в світі нема справжньої любові — йдіть до сімей, де є діти з особливими потребами. В них можна повчитися багато. Кожна така сім’я — це цілий університет, який дає не теоретичні знання, а вчить справжнього життя, правдивих почуттів і загострює серце на глибину щирої любові, яка здатна цінувати кожну мить щастя.
Як каже владика Борис Ґудзяк, такі діти та дорослі своєю щирістю і безпосередністю змінюють парадигму сприйняття світу. Їм не цікаво, хто ти, який твій статус, а лише те, чи зможеш ти їх любити. Вони мають особливу здатність творити стосунки, знімають усі обмеження і ширять довіру.
До 6 жовтня в Центрі Митрополита Андрея Шептицького діє фотовиставка „Добре, що ти є. Історії сімей, які мають дитину з особливими потребами“ (автори світлин: Катерина Птаха, Наталія Раїник та Мирослав Лесюк). Це спеціальний проект Центру „Емаус“, що мав подвійну мету. Перш за все, це досить серйозний крок для сімей, які долучилися до цього експерименту. Адже особливість фотосесій у тому, що вони стосувалися саме взаємин окремих членів сім’ї — братів, сестричок, батька і синів, бабусів, дідусів і онуків. А ще одне — ця фотовиставка стала свідченням того, в чому в „Емаусі“ переконалися давно — неповносправність не заважає бути щасливим.
Керівник центру „Емаус“ Крістіна Англєс д’Оріак на презентації виставки наголосила, що цим проектом прагнуть зламати стереотипне переконання, що неповносправність — це лише біль. Бо насправді, в таких сім’ях багато любові, радості. І фотовиставка показує ці стосунки.
Задумала цю фотовиставку Наталя Юрах. Ідея проекту зародилася досить давно. У 2013 році виникло розуміння, що ці сім’ї потребують підтримки. І за зразком французької християнської організації „Християнське бюро усіх неповносправних“, Львівського навчально-реабілітаційного центру „Джерело“, програми „Батьки для батьків“ вирішили розпочинати таку роботу.
— Спершу ми організовували зустрічі для мамів, згодом для татів, а потім і для сімейних пар, бо бачили, що вони мають про що говорити. Поступово запровадили програму також для бабусів і дідусів. За той час в „Емаусі“ визріло розуміння: якщо хочемо допомогти дитині з особливими потребами, то маємо найперше навчити сім’ю прийняти її. Бо це найближче оточення, яке може дати суспільству зразок, як ставитися до цієї людини, як з нею спілкуватися, як її розуміти. Ми обрали мистецьку форму для того, щоб наші ідеї було легше сприймати пересічним людям, — наголосила Наталя Юрах. — Це не фотографії всієї сім’ї чи мами з дитиною. Бо в нашому суспільстві й так досить великий акцент на взаємини мами і дитини, через який втрачається погляд на цілу сім’ю чи родину.
В „Емаусі“ наголошують, що важливо змінити точку сприйняття таких сімей. Щоб люди не бачили лише випробування, а вміли розгледіти щастя і щирість, які саме й спонукують сказати — „добре, що ти є“. А також повернути моду на історії окремих людей, сімей. Бо в кожній історії таких стосунків — цілий всесвіт.
Особливими емоціями, які довелося переживати під час фотосесій ділилася Катерина Птаха — фотограф і мама хлопчика з аутизмом . Щоразу їй доводилося найперше знаходити підхід до самих дітей. Бо прийти і зразу почати фотографувати сім’ю, яка виховує таку дитину — неможливо. Треба поступово, крок за кроком працювати. Та любов у цих сім’ях розриває всі кордони.
Спеціалісти з психологічної підтримки цих сімей зауважили, що стільки здорових сімей, скільки зустріли в співпраці з „Емаусом“, більше ніде не зустрічали. Кожна така сім’я — це історія, кожна людина — це історія, їхній щодень — це історія. На початку, коли народжується така дитина, то дуже складно і сумно. Тому важливо, щоб поруч були ті, хто може допомогти, підтримати, зрозуміти.
— Батькам насправді нелегко прийняти неповносправність їхньої дитини. Часто такі сім’ї змушені доводити цілому світу, що попри все вони — такі, як інші. А це дуже виснажливо. Таким родинам надзвичайно потрібна підтримка організацій, таких, як Центр „Емаус“. Тоді вони зможуть із часом сказати своїй дитині ці важливі слова — добре, що ти є, — зауважила координатор програми, яка підтримує сім’ї, де є діти з особливими потребами „Батьки для батьків“, мама дівчини з ДЦП Людмила Аннич.
Свідченням великої любові поділилася й учасниця фотопроекту Галина Гушул з донькою Діаною (дівчинка з аутизмом):
— Життя з дитиною, яка має особливі потреби інше, ніж виглядає зі сторони. Коли я дивлюся у минуле, мені стає боляче, дивлюся у майбутнє — стає страшно, а Діана мене вчить дивитися вгору і пам’ятати, що все в Господніх руках. Сьогодні я зі щирим серцем можу сказати моїй доньці — добре, що ти є!
На завершення презентації особливий подарунок любові для присутніх подарували актори театру „І сміх, і сльози“.
Наталія ПАВЛИШИН
